Михайло Сергійович Грушевський народився 17 (29) вересня 1866 р. у м. Холмі (тепер місто Хелм на території Польщі). Походив, як пише він у своїй біографії, з бідної родини Грушів (пізніше Грушевських), що гніздилася в Чигиринському повіті. Були це переважно дячки й паламарі. Дід Михайла, Федір, переїхав свого часу під Київ, у село Лісники, що допомогло батькові Грушевського, Сергію Федоровичу, здобути освіту і присвятити себе педагогічній діяльності. У серпні 1865 року Сергій Грушевський одружується з Глафірою Оппоковою (Опоцкевич), дочкою священика із с. Сестринівки Бердичівського повіту на Київщині. А невдовзі отримує призначенні до Царства Польського вчителем мови й словесності у Холмську російсько-греко-уніатську гімназію. Саме у цьому давньому українському місті й народився їхній первісток Михайло. Саме батько мав визначальний вплив на формування особистості юного Михайла, який виростав залюбленим в українську історію та літературу
Початкову освіту Михайло Грушевський отримав у домашніх умовах, а 1880 року став учнем Тифліської класичної гімназії. Він добре вчився, читав праці з історії, літератури, етнографії України та світової літератури. Під час навчання в гімназії у 1880-1886 рр. почалося свідоме захоплення українською історією та літературою, пошук свого місця у справі служіння Україні. Захоплювався Іваном Нечуєм-Левицьким, Пантелеймоном Кулішем, Михайлом Драгомановим та іншими. Спочатку свою майбутню діяльність він пов’язував з літературою. У гімназичні роки пише вірші та прозові твори. 1885 року з благословення І. Нечуя-Левицького дебютував у львівській газеті «Діло» оповіданням «Бех-аль-джугур» під псевдо Михайло Заволока. Після закінчення гімназії Михайло Грушевський бачив себе студентом Київського університету св. Володимира
У липні 1886 року М. Грушевський став студентом історичного відділення історико-філологічного факультету Київського університету св. Володимира. Університетські авдиторії, бібліотека, дім і церква були основними осередками його студентського буття. Найбільше подобалися курси суспільної економії, економічної історії, археології, історії держави й права. Його перша історична праця – «Южно-русские господарские замки в половине XVI века». На третьому курсі Грушевський почав виконувати наукову роботу, запропоновану професором Володимиром Антоновичем, «История Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV века». Саме визначного вченого В. Антоновича вважають учителем молодого Грушевського. 1890 року М. Грушевський відмінно склав державні іспити й отримав диплом І ступеня. Одночасно його праця «История Киевской земли…» була відзначена золотою медаллю. Талановитий випускник університету був залишений професорським стипендіатом на кафедрі російської історії. На початку 1891 р. професор Антонович, повернувшись із подорожі у Галичину, запропонував Грушевському очолити кафедру історії України, яку планувалося згодом відкрити у Львівському університеті. Молодий учений прийняв цю пропозицію.
Протягом 1890 -1894 років Михайло Грушевський працював при Київському університеті як професорський стипендіат. В. Антонович запропонував йому розробляти як магістерську дисертацію малодосліджену тему з соціально-політичної історії Поділля – «Барское царство». Дисертантові довелося опрацювати Литовську метрику в Москві, давні акти у Варшаві, навіть провести на Барщині соціологічні опитування серед нащадків шляхти. Михайло працював над дисертацією самовіддано, зрікшись від усього, оскільки на її підготовку було відведено лише два роки. Навесні 1893 року Михайло Грушевський видає невеликим накладом монографію «Барское царство». 22 травня відбувся захист дисертації у залі урочистих засідань Київського університету. Професори В. Антонович і В. Іконников високо оцінили магістерську працю. Рішення 11 професорів також було одностайно позитивним. Перед Михайло Грушевським відкривалися заманливі горизонти наукової та громадської діяльності.
Ще в гімназичні роки М.С. Грушевський проявив глибокий інтерес до історії України. Він рано захопився науковою працею, виявивши неабиякі здібності дослідника. Почав публікуватися в «Київських університетських відомостях». Наукова діяльність Грушевського мала велике значення, бо до цього часу український народ не мав власної історичної науки. Після написання кількох історичних і історико-літературних статей і рецензій в журналах і газетах, на третім курсі університету Грушевський взявся до праці на запропоновану своїм керівником, професором Антоновичем тему: «История Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV века». Ця робота отримала золоту медаль, а в 1891 році її видали у Києві. М.С. Грушевський не обмежився традиційним викладом історії, особливу увагу він приділив питанням економічного, соціального, політичного та культурного розвитку Київської Русі. Повною мірою цей підхід визначився в дослідженнях зрілого періоду, насамперед в «Історії України-Руси».
За рекомендацією Володимира Антоновича 1894 р. Михайло Грушевський отримав посаду ординарного професора кафедри «Всесвітньої історії з окремим узагальненням історії Східної Європи» у Львівському університеті. Десятилітня доба Михайла Грушевського у Львові (1894-1914) — це курси лекцій в університеті, це створення власної історичної наукової школи, це напружена праця в Науковому товаристві імені Шевченка (очолював з 1897 р. по 1913 р.), яке завдяки організаторському таланту вченого по праву мало статус нетитулованої Української академії наук, це неперевершена видавнича діяльність (лише "Записок Наукового товариства ім. Тараса Шевченка" за його редакцією вийшло більше 100 томів, крім того сотні наукових та науково-популярних видань українською мовою).
На початку 1895 року Михайло Грушевський познайомився з Марією Вояковською – вчителькою-практиканткою Львівської жіночої школи. Вона походила з родини греко-католицького священика на Львівщині. Рік знайомства завершився весіллям. Шлюб молоді взяли 14 травня 1896 року за греко-католицьким обрядом у с. Скала та Тернопольщині де жила сестра нареченої. З огляду на конфесійну належність Михайла шлюб оформили ще й в одній із львівських православних церков. Оселилася сім’я Грушевських на вулиці Зиблякевича.
На початку 1897 року Михайла Грушевського обирають головою НТШ (1897–1913). Під його керівництвом розроблялися статути НТШ (1896, 1898, 1901, 1903, 1904), в основу яких були покладені суто наукові, а не політичні і культурні завдання, що викликало опозиційні настрої щодо нього. Реорганізуючи НТШ в академічну установу світового рівня (створення бібліотек, музеїв, збирання архівного матеріалу), Грушевський сприяв переходові української науки в Східній Галичині від поодиноких індивідуальних історичних пошуків до організованого, колективного й систематичного вивчення історії України та створив власну наукову школу (Іван Крип'якевич, Василь Герасимчук, Степан Томашівський, Іван Джиджора, Михайло Кордуба, Іван Кревецький, Омелян Терлецький), яка виконувала освітню (підготовка істориків-професіоналів) і дослідницьку (вивчення широкого кола проблем історії України) функції.
Вершиною наукової діяльності Михайла Грушевського стала реалізація його мрії ще з київських студентських часів — написання суцільної історії України. Перший том фундаментальної "Історії України-Руси" побачив світ у 1898 році, 1898 р. - другий том, а протягом 1900 р. - третій, що містив давній період історії України. В основу цієї праці була покладена розроблена автором історична схема самостійного розвитку українського народу від найдавніших часів, що аргументовано спростовувало прийняту російською історіографією концепцію про єдину загальноросійську народність-колиску. Послідовники Грушевського назвуть його "Історію України-Руси" метрикою українського народу, поставивши в один ряд з Шевченковим "Кобзарем".
Народилася Катерина Грушевська 21 червня 1900 р. у Львові. Була єдиною і улюбленою дитиною Михайла Сергійовича і Марії Сильвестрівни Грушевських. Охрестили маленьку за греко-католицьким обрядом у церкві св. Апостолів Петра і Павла, де чотири роки тому реєстрували свій шлюб М.Грушевський і М.Вояковська. Дівчинці дали ім'я Катерина (із гр. «чиста»).
Одеське товариство історії і старожитностей - науково-археологічне товариство міста Одеси, яке досліджувало історію земель південної частини України і Криму і мало право на археологічні розкопки. 26 березня 1901 року Михайло Грушевський був обраний дійсним членом Імператорського Одеського товариства історії та старожитностей.
У 1903 р. М. С. Грушевський одержав запрошення від Вільної російської школи в Парижі для читання курсу лекцій з історії України. На основі прочитаних лекцій вчений протягом літа 1903 р. підготував російською мовою «Очерк истории украинского народа», який, незважаючи на певні труднощі (видавці відмовляли у публікації у зв'язку з тим, що схема викладу матеріалу книги розходилася з офіційною), у 1904 р. побачив світ. Михайло Грушевський відвідав також Лондон, Берлін, Лейпциг, де зустрічався з відомими славістами, виступав з доповідями тощо.
«Рада» — єдина щоденна українська громадсько-політична, економічна і літературна газета ліберального напряму українською мовою на Наддніпрянщині. у «Раді» співробітничали: Михайло Грушевський, Іван Франко, Василь Доманицький, Микола Вороний, Олександр Олесь, Володимир Винниченко, Пилип Капельгородський, М. Левицький, Володимир Дурдуківський та ін. Взагалі навколо «Ради» гуртувалися визначні діячі майбутньої Української Народної Республіки.
1907 p. Грушевський у Києві керував Українським науковим товариством (УНТ), яке, за його задумом, мало стати фундаментом майбутньої Академії наук України. 1910 р. Грушевський випустив першу частину першого тому "Киевская Русь", протягом 1913-1914 pp. - два томи "Истории украинского казачества".
«Село» формували Г. Ямпольська й І. Малич. Близькі співробітники — М. Гехтер (хроніка подій), згодом В. Дорошенко (хроніка, галицьке і євр. життя), Юрій Сірий-Тищенко (літературно-критичні замітки), П. Стебницький і М. Шаповал (політичні події). «Село» (містило також статті з медицини, сільського господарства (А. Терниченко, В. Королів, О. Мицюк та ін.). У «Селі» друкувалися поезії О. Олеся, В. Самійленка, Г. Чупринки, Я. Щоголева, проза — В. Винниченка, О. Кобилянської, М. Левицького, Л. Мартовича, В. Стороженка, С. Черкасенка та ін. Переслідуване царською адміністрацією, «Село» (що мало наклад 4 500 — 5 000 примирників) було закрите. Продовженням «Села» був «Засів».
Початок Першої світової війни застав Грушевського в Карпатах на відпочинку. Звідти він із сім'єю від'їжджає до Відня, а потім через Італію та Румунію повертається до Києва. У середині грудня 1914 р. Грушевського заарештовують, обвинувачуючи у причетності до створення Легіону Українських січових стрільців. У лютому 1915 р. М.С. Грушевського висилають етапом до Сибіру як українського сепаратиста і «мазепинця». Проте заслання в Сибір замінили засланням до м. Симбірська, де Грушевський прожив до осені 1915 р. Згодом його переводять до Казані, а потім до Москви, під нагляд поліції і з позбавленням права педагогічної та громадсько-політичної діяльності. У Москві М.С. Грушевський продовжує роботу над багатотомною «Історією України-Руси».
Після Лютневої революції в Росії у лютому 1917 р. український народ тримав можливість здобути власну державність. Цю боротьбу очолила Українська Центральна Рада — єдина парламентська інституція, утворена на руїнах самодержавства. Визначальним принципом творення українського парламенту був широкий демократизм. До його складу ввійшли представники всіх політичних партій, товариств, спілок, ради військових, селянських, робітничих депутатів, всіх українських земель та українських колоній-громад, національних меншостей. Легітимність Української Центральної Ради забезпечив Всеукраїнський національний з'їзд. Таємним голосуванням практично одностайно головою українського парламенту був обраний Михайло Грушевський. Обрання Михайла Сергійовича Головою Центральної Ради було, звичайно, визнанням передусім його величезних наукових заслуг, беззастережного авторитету серед українства. Для теоретичного обґрунтування тогочасного висхідного політичного курсу Грушевський був, мабуть, порівняно з іншими, найбільш підготовленим. Ґрунтовне знання історії українського народу, його проблем, інтересів, вражаюча працездатність та інші видатні потенційні наукові можливості явно вирізняли Михайла Сергійовича серед когорти тогочасних діячів, винесених на гребінь політики потужною революційною хвилею. Тому за весь час існування Центральної Ради жодного разу не виникало питання про можливість заміни Грушевського на посту голови. Він був лідером, головним конструктором політики Української Центральної Ради, мав великий вплив на її рішення, був ініціатором та співавтором найголовніших документів. Незаперечною заслугою Грушевського стало те, що Центральна Рада за рік пройшла шлях від обережних гасел за автономію України до проголошення суверенної, ні від кого незалежної Української Народної Республіки в січні 1918 року та прийняття її Конституції уже в квітні 1918 року.
Після гетьманського перевороту М.С. Грушевський відійшов від політичних справ. Деякий час він знаходився на нелегальному становищі у Києві, а з березня 1919 р. почався емігрантський період в житті вченого. Перебуваючи в Празі, Берліні, Женеві, Парижі та інших містах, він займався переважно науковою діяльністю: готував і публікував ряд наукових праць (в тому числі такі великі, як «З історії релігійної думки на Україні», «Початки громадянства», «З починів українського соціалістичного руху: Михайло Драгоманів і женевський соціалістичний гурток» та ін.). За кордоном вчений організував також видання науково-політичних журналів та здійснював їх редагування. Тоді ж в Бадені, під Віднем, він зайнявся літературознавчими дослідженнями. Перебуваючи в еміграції, М.С. Грушевський не поривав зав’язків з Україною. Він підтримував інтенсивне листування з діячами культури і науки, уважно стежив за подіями суспільно-політичного життя, що відбувалися на рідній землі. Поступово у нього визріли думки про можливість повернення на батьківщину. Після кількох років переговорів між представниками радянських властей та М.С. Грушевським йому нарешті дозволили в'їзд в країну (7 березня 1924 р. сім'я Грушевських була вже в Києві).
1924 року, заради продовження масштабної наукової праці, завершення "Історії України-Руси", що неможливо було без українських архівів та бібліотек, Михайло Грушевський змушений був піти на компроміс з встановленою в Україні радянською владою і повернутися на Батьківщину. Наукові заслуги історика були поціновані навіть більшовицьким урядом: 1923 року його було обрано академіком Всеукраїнської академії наук, 1929 року — Академії наук СРСР. В Україні вчений очолив Історичну секцію ВУАН, навколо якої об'єдналися всі історичні установи, провідні дослідники і талановита молодь. І все це в умовах постійного, з перших днів повернення, нагляду репресивних органів ДПУ-НКВС, які зібрали 8 томів наклепів і доповідних на "неблагонадійного" Грушевського. 1931 року вчений змушений був виїхати до Москви, підданий короткочасному арешту у справі так званого "Українського національного центру". Після звільнення до кінця життя Грушевський не почував себе вільною людиною. На початку 1930-х рр. була ліквідована Історична секція ВУАН. Закриті видання, зазнали репресій учні і співробітники. Трагічно загинули в таборах донька Катерина, брат Олександр, племінник Сергій, інші родичі. Бо вони належали до роду Грушевських. 1926 рік став часом незнаного доти в Україні тріумфу видатної людини: на адресу академіка M. C. Грушевського, коли відзначався його 60-річний ювілей, надійшли тисячі вітальних телеграм чи не з усіх областей, районів, міст, а то й сіл України, з наукових центрів республік колишнього СРСР, від найвидатніших вчених, академій, університетів, асоціацій істориків Амстердама і Белграда, Берліна і Бухареста, Кембріджа і Едінбурга, Граца і Лондона, Осло, Оксфорда, Парижа...
Восени 1923 р. М.С. Грушевського обирають дійсним членом Всеукраїнської академії наук (ВУАН). У березні 1924 р. він приїздить із сім'єю до Києва, сподіваючись завершити працю над багатотомною "Історією України-Руси". У січні 1929 р. Михайла Сергійовича, єдиного з тодішніх членів Всеукраїнської академії наук, було обрано дійсним членом Академії наук СРСР. Атмосфера репресій 1930-х pp. не оминула й Михайла Грушевського. Дедалі ширше почала розгортатися кампанія проти історичної школи, яку він створив після повернення з еміграції в Україну. Більшовики взяли курс на створення безнаціонального радянського суспільства, тому Грушевський був більше не потрібний. Ученого заарештовують, звинувачують в антирадянській діяльності та організації "Українського національного центру", проте через деякий час відпускають і забирають з Києва до Москви на постійне місце проживання. Останні три роки життя, проживаючи в Москві, Грушевський як академік АН СРСР працював над "Історією України-Руси". І сьогодні цей твір - найповніша історія нашої держави.
З 9 вересня 1934 року Михайло Грушевський з родиною відпочивав у Кисловодському санаторії вчених, де захворів на карбункул. Там зробили три операції, але стан погіршувався і його перевели до хірургічного відділення міської лікарні. У лікарні встановили діагноз – злоякісний карбункул спини, сепсис. Зараження крові прогресувало. 25 листопада о 17 години він помер внаслідок «серцевої слабкості». Тіло Михайла Грушевського перевезли до Києва, поклали в головній залі Української Академії Наук, а 29 листопада відбулися похорони. Похований на Байковому кладовищі Києва.
We'd love to hear from you. Please send questions or feedback to the below email addresses.
Before contacting us, you may wish to visit our FAQs page which has lots of useful info on Tiki-Toki.
We can be contacted by email at: hello@tiki-toki.com.
You can also follow us on twitter at twitter.com/tiki_toki.
If you are having any problems with Tiki-Toki, please contact us as at: help@tiki-toki.com
Close